ПРОКАЗА: ЗАБУТА, АЛЕ ІСНУЮЧА ХВОРОБА
30 січня відзначається Всесвітній день допомоги хворим на проказу. Він був
заснований ООН у 1953 році на честь всіх небайдужих до цієї проблеми людей,
які присвятили своє життя боротьбі з проказою.
Цифри і факти
• Проказа (лепра; інші назви – фінікійська хвороба, скорботна хвороба,
лінива смерть, хвороба Святого Лазаря) – одне з найдавніших інфекційних
захворювань, що було відомо людству задовго до початку нашої ери.
• Нині у світі налічують близько 15 мільйонів хворих на лепру – переважно
серед найбідніших прошарків населення країн Африки (Танзанія, Мадагаскар,
Мозамбік), Азії (Індія, Бірма, Непал) та Південної Америки (Бразилія). В
економічно розвинених країнах реєструють лише поодинокі її випадки.
• На пострадянському просторі окремі осередки лепри збереглися у країнах
Середньої Азії, у гирлах Волги, Дону, на Кавказі, в Прибалтиці та на Далекому
Сході. В Україні також реєструють одиничні випадки захворювання на лепру,
всі хворі отримують лікування у спеціалізованому медичному закладі –
лепрозорії на території Одеської області.
• У 2000 році вдалося ліквідувати хворобу як проблему громадського
здоров’я, її поширеність скоротилася до показника менше 1 випадку на 10 000
людей. В усьому світі скорочується кількість випадків захворювання на
лепрою. У 2020 році було зареєстровано близько 130 000 нових випадків,
близько 73% з них сталися в Індії, Бразилії та Індонезії.
• Збудником лепри є мікобактерія лепри (паличка Хансена), яка є
внутрішньоклітинним паразитом, не утворює спор, не росте на живильних
середовищах, не утворює токсинів. Є стійкою у навколишньому середовищі, у
трупах хворих зберігається багато років. Мікобактерія лепри є спирто- та
кислотостійкою, в 40% формаліні при кімнатній температурі зберігає свої
властивості 10-12 і більше років.
• Джерелом інфекції є хвора на лепру людина. Основними шляхами
інфікування лепрою є повітряно-крапельний (через слиз) та контактний (при
проникненні через ушкоджену шкіру й слизові оболонки виділень з лепром на
шкірі і на слизових оболонках, що розпадаються). Можливими шляхами
зараження також є: аліментарний, трансмісивний (через укуси комах), зрідка –
трансплацентарний. За даними досліджень встановлено, що збудник лепри
може знаходитися у молоці матері, в крові, сечі, калі, спермі. Особливо
небезпечними є хворі з латентною формою лепри.
• Зараження проказою найбільш імовірне внаслідок тривалого й досить
тісного побутового контакту. Збудник передається від хворої людини до
здорової найчастіше з виділеннями з носа (під час кашлю, чхання), а також
контактним способом. Зі 100 осіб лише в трьох розвиваються якісь ознаки,
тобто хвороба не має великої заразності. Здорові люди, як правило, піддаються
ризику лише в тому разі, коли в них порушено імунний статус.
• Інкубаційний період хвороби триває близько 5 років. У деяких випадках
симптоми можуть розвинутися впродовж одного року, а в інших — до 20
років.
Симптоми і наслідки прокази
За всіх форм лепри на ранній стадії з’являються шкірні зміни. Травми і
вторинні інфекції призводять до деформації кисті, втрати пальців і дистальних
відділів кінцівок, можуть розвиватися сліпота, амілоїдоз. Хворі, які не
отримали специфічне лікування, стають людьми з інвалідністю.
Ускладнення хвороби:
• втрата чутливості або параліч нервів;
• ущільнення тканин шкіри і поява різних горбів, випадання волосся,
потовщення і збільшення в області вух, деформація вигляду;
• деформація або западання спинки носа;
• відмирання тканини або навіть втрата частин тіла;
• атрофія м'язів, найчастіше в області кисті;
• запалення рогівки ока, що приводить до сліпоти;
• ураження лицьових нервів;
• обмежений рух суглобів;
• у чоловіків - ураження яєчок і подальше безпліддя, імпотенція.
Профілактика прокази
Оскільки проказа не дуже заразна – ризик її поширення низький. Заразною є
лише невиліковна форма прокази, але навіть тоді інфекція поширюється не
активно. Однак за домашніми контактами (особливо дітьми) пацієнтів з
проказою слід спостерігати - на предмет розвитку симптомів і ознак хвороби.
Після початку лікування проказа більше не поширюється.
Найкращим засобом запобігання є уникнення контакту з біологічними
рідинами та висипами інфікованих людей.
